Загальна інформація

Термін «повноваження» має кілька значень. Його можна асоціювати з правом на дії від імені і на користь іншої особи або асоціювати з самим документом, що охоплює дане право.
Варто знати, що не кожна особа, яка має право на дії від імені іншої особи, є уповноваженою особою. Право діяти від чужого імені може випливати з різних джерел, від яких залежить характер цього права. Воно може випливати:

• з волевиявлення особи, яка повинна бути представлена (т.зв. довіритель); тоді мова йде про довіреність;
• із закону або постанови суду; в такому випадку мова йде про законне представництво; в якості законних представників можна вказати батьків неповнолітніх дітей (ст. 98 § 11 Сімейного і опікунського кодексу (Kodeks rodzinnegy i opiekuńczy)) або куратора, встановленого судом (ст. 181-184 Кодексу). Особи, інтереси яких представляють, зазвичай, не впливають на те, хто буде їх представником, а також на сферу визначення можливостей представника.

Слід відрізняти матеріальне повноваження, під яким прийнято розуміти право на виконання правових дій від чужого імені, поза рамками процесу (наприклад, підписання за кого-небудь договору) від процесуального повноваження, яке полягає в заміщенні (поданні) іншої особи в процесі, проведеному в суді або органі державного управління.

Більшість справ, пов'язаних із перебуванням іноземця в Польщі (наприклад, легалізація його перебування, реєстрація, отримання польського громадянства), вирішується в правліннях, які працюють на підставі адміністративної процедури, врегульованої в Адміністративно-процесуальному кодексі (Kodeks postępowania administracyjnego) (KPA). Цей текст буде містити інформацію, що стосується повноваження, наданого в даних процесах, і загальні правила матеріального повноваження.

Проте варто пам'ятати, що, крім адміністративного процесу, у польському законодавстві ще є процеси в адміністративних, цивільних або кримінальних судах, що мають власні правила, що стосуються повноважень, і в певних сферах значно відрізняються від приписів Адміністративно-процесуального кодексу. Наприклад, в процедурах згідно Адміністративно-процесуального кодексу немає зобов'язання примусового призначення адвоката для сторони, тобто зобов'язання призначати адвоката або юрисконсульта, який замінить сторону в певних процесуальних діях (наприклад, у судових процесах). У суді такі дії, виконані самої стороною, не мали б правових наслідків.