Повноваження в адміністративному процесі

Адміністративно-процесуальний кодекс регулює інститут повноваження дуже лаконічно, присвячуючи йому буквально кілька приписів (ст. 32-33 і ст. 40 § 2 Адміністративно-процесуального кодексу). Таке поверхневе регулювання викликає багато сумнівів в інтерпретації, що в підсумку призводить до практики, яка різниться в різних органах державної адміністрації.

Згідно із загальним правилом, сторона адміністративного процесу, яка має адміністративно-процесуальну правоздатність, має право призначити уповноваженого представника (ст. 32 Адміністративно-процесуального кодексу). Адміністративно-процесуальна правоздатність – це здатність ефективно виконувати правові дії в адміністративному процесі. Вона тісно пов'язана з правоздатністю сторони.

Польське законодавство виділяє наступні категорії правоздатності:

Повна правоздатність	Її мають: повнолітні особи (ст. 11 Цивільного кодексу) та неповнолітні особи, які після укладення шлюбу стали повнолітніми (ст. 10 § 2 Цивільного кодексу). Повна правоздатність означає повну адміністративно-процесуальну правоздатність. Така сторона діє зазвичай самостійно в адміністративному процесі, тобто особисто виконує дії в органах державної адміністрації, наприклад, для придбання певного права. Особиста дія в адміністративній справі не є обов'язком сторони.
Відсутність правоздатності	Її мають: особи, яким не виповнилося 13 років, а також особи повністю недієздатні (ст. 12 Цивільного кодексу). Відсутність правоздатності спричиняє відсутність адміністративно-процесуальної правоздатності. В адміністративному процесі такі сторони зобов'язані користуватися допомогою свого законного представника (ст. 30 § 2 Адміністративно-процесуального кодексу). Їхні інтереси також може представляти уповноважений представник, але він повинен бути призначений їх законними представниками. Наприклад, батьки можуть призначати уповноваженого представника для своєї дитини, яка є стороною процесу. Це буде уповноважений представник дитини, а не батьків.
Обмежена правоздатність	Її мають: неповнолітні особи, яким виповнилося 13 років, і особи частково недієздатні (ст. 15 Цивільгого кодексу). Такі особи, у сфері дій, що стосуються: договорів, що скрізь укладаються в дрібних поточних справах повсякденного життя, розпорядження заробітком, а також розпорядження майном, відданому їм для вільного користування, вважаються особами, що мають повну правоздатність. В інших сферах вони розглядаються як особи, позбавлені такої правоздатності. Незважаючи на те, що це прямо не випливає з приписів Адміністративно-процесуального кодексу, вважається, що особи, які мають обмежену правоздатність, повинні в адміністративному процесі діяти через своїх законних представників. Це стосується особливо ситуацій, коли особиста дія сторони дозволяє припускати, що вона не повною мірою усвідомлює цілі та наслідки такого процесу. Призначення вповноваженого представника даними особами є спірним. Здається, що вони можуть ефективно призначити собі уповноваженого представника в даній сфері, причому представником для даних цілей може бути особа, яка має повну правоздатність. Однак, можна зіткнутися з ситуацією, яка повністю позбавляє таких осіб права призначати собі уповноваженого представника. У такому випадку уповноваженого представника для такої особи зможе призначити його законний представник.

Як правило, факт встановлення уповноваженого представника та його вибір відносяться до прав сторони адміністративного процесу, а те, чи скористається таким правом сторона, залежить тільки і виключно від її рішення. Адміністративно-процесуальний кодекс не передбачає для сторони можливості призначення уповноваженого представника за рахунок державних коштів.

Уповноважений представник може бути призначений для виконання конкретної процесуальної дії, наприклад, для внесення апеляції, для виконання деяких процесуальних дій, наприклад, для отримання листів або ж для представлення сторони протягом всього процесу, у сфері всіх дій, пов'язаних з процесом. Важливо те, що в ході процесу є можливість змінювати сферу повноваження: його можна як розширювати, так і обмежувати.
Сторона сама визначає сферу надаваних повноважень, однак у випадку, коли певна дія вимагає її особистої дії, можливість представлення сторони уповноваженим представником виключена.

Випадки, в яких потрібна особиста дія сторони, випливають з приписів права (наприклад, дача свідчень в суді, особиста явка в адміністративний орган) або виходячи з характеру даної дії (наприклад, підписання документів або медичне обстеження). Обов'язок діяти особисто, а не через представника, може накласти на сторону також орган адміністрації, який вирішить, що цього вимагають обставини справи.

Якщо сторона не була викликана адміністративним органом для особистого виконання певної дії, то можна припустити, що вона має право виконувати цю певна дію за посередництва уповноваженого представника, що представляє сторону (ст. 54 § 1 п. 4 Адміністративно-процесуального кодексу).

Призначення повноважного представника не позбавляє сторону права самостійно діяти в процесі. У випадку, коли дії будуть виконуватися одночасно уповноваженим представником і особисто стороною, адміністративний орган повинен враховувати позицію сторони, оскільки воля сторони завжди має вирішальний характер.

Сторона має право призначити кілька уповноважених представників (Адміністративно-процесуальный кодекс не визначає максимальну кількість уповноважених представників). У разі встановлення кількох уповноважених представників з однією і тією ж сферою дій, кожен з них може діяти самостійно, за винятком випадків, коли у повноваженні передбачено інше.

Особа, яка діє від імені сторони без необхідного повноваження або виходить за рамки сфери повноваження, несе перед стороною відповідальність за збитки. Сторона зможе виставляти свої претензії на загальних підставах цивільного права, проте необхідно буде збудження окремого судового процесу.

Щоб повноваження могло викликати правові наслідки в процесі, інформація про його існування повинна надійти до адміністративного органу.

Пам'ятайте, що повноваження можна анулювати на будь-якій стадії адміністративного процесу. Анулювання повноваження набирає чинності відносно адміністративного органу в момент повідомлення його про це, а стосовно іншої сторони та інших учасників процесу - у момент вручення їм такого повідомлення адміністративним органом.

Уповноважений представник також має право анулювати повноваження. Адвокат чи юрисконсульт, який анулював повноваження, зобов'язаний представляти інтереси сторони ще два тижні, за винятком випадків, коли довіритель звільнить його від цього зобов'язання. Кожен інший уповноважений представник повинен,

незважаючи на анулювання, представляти інтереси довірителя протягом цього ж часу, якщо це необхідно для захисту довірителя від несприятливих правових наслідків (ст. 94 § 1 Адміністративно-процесуального кодексу).
Повноваження анулюється у разі смерті сторони, а також у разі смерті уповноваженого представника. Воно також анулюється у разі втрати уповноваженим представником правоздатності. Дія, виконана позбавленим правоздатності уповноваженим представником, не має правових наслідків.